В класичних роботах Джин Айрес – відомої й шанованої фахівчині з дитячого розвитку – переконливо обґрунтовується, що відсутність швидкого прогресу у навчанні не знецінює здібностей дитини. А те, що раніше в очах суспільства бачилось «непослухом та відсутністю виховання», у багатьох випадках – потреба додаткової уваги й систематичних занять. Неквапливий прогрес у навчанні та «погана» поведінка можуть бути наслідком того, що дитина змушена продиратися крізь «хащі» інформації, яку вона опрацьовує не так, як інші.

З перших років розвитку у дитини можуть поставати труднощі з сенсорною інтеграцією – тим, як нервова система обробляє та узгоджує інформацію, отриману через зір, слух, запахи, на дотик. Як наслідок можливі нетипові реакції на сенсорні стимули, відчуття тіла, порушення координації рухів тощо. В тривалій перспективі – додатковий стрес, тривожність, перешкоди в опануванні нового досвіду, навчанні, індивідуальному розвитку.

Як дізнатися, що сенсорна інтеграція дитини зазнає дисбалансу?

Найперше, батьки, спостерігаючи за поведінкою дітей, помічають, коли у малюків з'являються надмірні реакції (гіперчутливість) на чуттєві стимули, як то світло, кольори, звуки, смаки, запахи чи, скажімо, тактильні відчуття певних текстур. Дещо важче помітити слабкі реакції – гіпочутливість.

Також потрібно знати, що переважна (аж до 80% за даними деяких досліджень) частина дітей, яким діагностовано розлади аутистичного спектру, мають ознаки порушення сенсорної інтеграції.

Спеціалісти центру «ЛогоСвіт» мають власні напрацювання сенсорно інтеграційної терапії для різноманітних груп вихованців.

Тут допомагають дітям з розладами аутистичного спектру, синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), дошкільнятам і школярам, яким потрібно трішки «прокачати» сенсорні навички, щоб успішніше адаптуватися до науки та спілкування з однолітками.

Сенсорно інтеграційна терапія очима вихованців «ЛогоСвіту» – це весела й захоплива гра. Велика простора кімната, оснащена сучасним обладнанням, ймовірно, схожа на ігровий майданчик. Зі скейтбордами, лікувальними гойдалками, цікавими штукенціями, по яким можна лазити, структурами й текстурами, які можна обмацувати…

Проте терапія – це не випадкова гра, а системний, контрольований процес, який дозволяє мозку дитини отримувати досвід й інтегрувати інформацію, отриману від рецепторів. Метою терапії є не навчання усім можливим навичкам (скакати на одній нозі, висіти в повітрі, чи обійматися з іншими), а дати можливість дитині «вибрати», як реагувати на свої відчуття.